Полковник Руслан Ткачук кілька днів тому здав посаду командира 100-ї окремої механізованої бригади і став заступником командира 19-го армійського корпусу, куди входить і ця волинська частина. У першому великому інтерв’ю після переходу він розповів увесь шлях «Сталевої Сотки» — від березня 2022-го до боїв біля Костянтинівки.
Що змінилося за ці роки
- Бригаду він прийняв 30 березня 2022 року як частину територіальної оборони: добровольці, стрілецька зброя, майже без бойового досвіду.
- 29 березня 2024-го її переформатували в механізовану бригаду Сухопутних військ.
- Шлях частини: Київщина, 215 кілометрів кордону з Білоруссю на Волині, Серебрянський ліс, Очеретине, 15 місяців боїв за Торецьк, далі — район Костянтинівки.
- Навесні 2024-го під Очеретиним укомплектованість бригади була 43 відсотки; частину, яку вона змінювала, комплектували на 85 відсотків.
- За оцінкою Ткачука, у Торецьку загальні втрати противника — близько 50 тисяч, з них 20 тисяч безповоротних.
- Цього року до Дня захисників і захисниць у Ковелі планують відкрити меморіал загиблим і зниклим безвісти бійцям бригади.
Ткачук каже, що чотири з половиною роки для нього — «ціла вічність». Коли почалася війна, доньку він ще тримав на руках. Тепер вона пішла в другий клас. Відпустку за весь час командування він мав один раз — на 15 днів у Серебрянському лісі, коли обстановку там стабілізували.
На Київщині батальйон ішов шкільніми автобусами без броні. Колона щойно проїхала Варшавську трасу, коли ворожий літак скинув авіабомби за двісті метрів позаду. Потім бригада повернулася на Волинь. Смуга відповідальності тоді була 215 кілометрів кордону. Командний пункт облаштували в лісі, не зрізавши жодного дерева: ходи сполучення — понад кілометр, зали й їдальня — під землею.
У Серебрянському лісі противник стояв за 80–150 метрів. Коли бригада заходила, окопів майже не було. «Копайте день і ніч. Хочете жити — копайте глибше», — казав комбриг. За час стояння там відбили десять позицій і не втратили жодної своєї. Під Очеретиним зайшли в зустрічний бій без часу на розвідку. Ткачук три доби не спав. «Якби ми цього не зробили, Покровськ міг би бути втрачений ще в той період».
У Торецьк частину кинули після скороченого відновлення. Ткачуку передали в оперативне підпорядкування 12 батальйонів, два легіони ГУР і два іноземні легіони. За три тижні він скинув 17 кілограмів. Битва тривала 15 місяців. З радіоперехоплень чули, як росіяни називали місто Дрезденом: «про цей Дрезден треба зняти фільм». Називали й старою назвою — Дзержинськом. Протистояли 132-га і 1-ша бригади, 150-та дивізія та її полки, штурмові роти й вагнерівці. «Орієнтовно до двох російських дивізій ми стерли в нуль. А якщо рахувати тих, кого вивели з ладу, то десь до п’яти».
Після просідання флангів бригада відійшла на рубіж Клебан-Бицького водосховища — Плещіївки та Іванопілля. Дев’ять місяців противник штурмував цю смугу в лоб і не пройшов. Далі обійшов суміжників і зайшов у Костянтинівку з тилу. «Сьогодні наші підрозділи в Костянтинівці є — і на півдні, і в центрі, і на півночі. Тому Костянтинівка сьогодні точно не їхня».
Бригада рано ставила на безпілотники й наземні роботизовані комплекси: мінування, колючий дріт, евакуація, дрони з вибухівкою проти будівель і шахт. Після Очеретиного самі розробили міни для міста. Принцип комбрига: якщо ворог підійшов упритул до позиції — управління вже щось втратило.
Перемога для мене — це зберегти державу і не втрачати більше наших людей.
Про бригаду він каже: «вони як мої діти». Іде без страху, що частина не впорається: досвід, каже, колосальний. Меморіал у Ковелі хочуть зробити місцем, де зустрічатимуться і згадуватимуть полеглих — і на службі, і вже в цивільному житті.
