Неподалік села Гірники колишнього Ратнівського району міжнародну трасу Ковель — Брест перетинає гідротехнічна споруда, яка зовні схожа на річку. Це Турський канал — один із найстаріших каналів України, який донедавна ще був діючим.
Канал витікає з Турського озера біля селища Заболоття і впадає в озеро Оріхове. Зараз його довжина — 32,2 кілометра, ширина — 16–18 метрів, а після робіт із поглиблення глибина сягає 2,4 метра. На відкритій сітці облаштовано 223 шлюзи-регулятори та 88 труб переїздів.
Його прокладали як частину великої гідросистеми. Через озера Турське, Тісоболь та Оріхове канал з’єднаний із Дніпровсько-Бузькою системою. Теоретично звідси можна доплисти і до Чорного моря, і до Балтійського.
Коли копали і навіщо
Перші елементи цієї системи почали зводити ще 1775 року за польського короля Августа Понятовського. Власне Турський канал будували у XIX столітті: за різними свідченнями — у 1839–1843 роках або під час експедиції генерала Жилінського у 1870–1880-х.
За переказами старожилів і описом краєзнавців, кілометри русла через болота викопували вручну звичайними лопатами, стоячи по коліна у воді. Роботу, яку колись тисячі людей робили протягом семи років, сучасний екскаватор виконує за кілька місяців. У зведеннях XIX століття зазначалося, що меліорація через будівництво Турського та Оріхівського каналів мала осушити випари боліт, які спричиняли масові захворювання місцевого населення.
У довоєнні часи канал використовували для сплаву лісу та перевезення воску, меду й риби. Водні шляхи мали особливе значення до появи розгалуженої мережі залізниць, бо дозволяли возити те, що майже неможливо було доставити поліськими дорогами. Раніше навесні Заболоттівська насосна станція закачувала повеневу воду в Турське озеро площею 1285 гектарів, а в спеку через шлюзи ця вода зволожувала довколишні землі.
Окрім Турського, у цій системі працювали Оріхівський, Залухівський, Волянський, Білозерський та Вижівський канали. Разом вони утворюють мережу, яка свого часу мала господарське значення для Полісся.
