Село Горки на Волині цьогоріч відзначає 625 років від першої писемної згадки. У джерелі «Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область» (Київ, 1970) на 466-й сторінці зазначено: «Уперше Горки згадуються в 1401 році».
Це не дата заснування. Йдеться про найдавніший відомий документ про поселення. Люди жили тут раніше: обробляли землю і господарювали. Згадка 1401 року пов’язана із земельними відносинами і правом власності. Справжня історія Горок давніша.
У Волинській області лише кілька десятків сіл мають ще старіші писемні згадки. Горки фігурують у документах на 83 роки раніше за Любешів.
Церква, школа і мрії громади
У 2001 році село святкувало 600-річчя. Земляки з’їхалися з усієї України. Тоді ж зводили нову Свято-Іллінську церкву. Попередню святиню навесні 1944 року спалили два радянські партизани, які намагалися відірватися від німців і сховатися за димовою завісою.
Село згадується серед уніатських поселень у 1726 році. Збереглася копія метричної книги Горківської Іллінської церкви за 1748–1801 роки. Через фінансові труднощі храм відкрили лише 17 листопада 2003 року.
Діти довго вчилися в трьох старих дерев’яних приміщеннях. У 2010 році в Україні закрили 115 шкіл, у 2011-му — ще 200. Початкову допомогу на будівництво у 2011 році надав уродженець сусідніх Ветел, тодішній перший заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк. Після закінчення Луцького педінституту імені Лесі Українки у 1972 році його направили вчителем історії до Горківської восьмирічної школи, але він одразу перевівся до Ветлівської середньої школи.
Того ж 2011 року мешканці залили фундамент власним коштом. Будівництво тривало понад дев’ять років. Новий ліцей відкрили 18 грудня 2020 року. У 2001-му в селі також мріяли про газ. Ця мрія так і не здійснилася.
Російська війна змінила плани і відчуття безпеки. На місцевому кладовищі з’явилися державні прапори над могилами полеглих. Почесний громадянин селища Любешів Петро Кравчук вважає, що ювілей не варто скасовувати: краще залишити по собі корисну справу — благоустрій, громадський об’єкт чи допомогу тим, хто її потребує.
Історична назва і відповідальність ювілею
Офіційну назву Гірки село отримало в радянський період без громадського обговорення. У живій мові мешканці й сусіди й далі кажуть Горки — з наголосом на першому складі — і називають себе горчанами, рідше горківчанами.
«Можна змінити назву на карті, але не так легко стерти ім’я, яке століттями живе в людській пам’яті», — зазначає Кравчук. Він народився в Горках і вчився в Горківській школі. Повернення історичної назви він вважає гідним подарунком до 625-річчя, хоча всю процедуру до ювілею вже навряд чи встигнуть завершити.
За шість століть змінювалися держави, влади й кордони. Починалися і закінчувалися війни. Горки залишалися — разом із землею, дорогами, хатами, церквою, школою і людьми, які передавали пам’ять дітям і онукам.
Петро Кравчук бажає землякам перемог і головної Перемоги України. «Працелюбні горчани лад у своєму селі наведуть», — пише він. І додає: у 2026 році варто не лише згадувати минуле, а й думати про майбутнє села.
