Територія Клеванського замку на Рівненщині майже вся поросла деревами: вільною лишилася переважно дорога, якою машини заїжджають прямо на фортецю. Стан пам’ятки описав у соцмережах краєзнавець Микола Бендюк.
За його словами, проблема не лише в заростанні. Автомобілі безперешкодно потрапляють на територію і можуть шкодити історичній споруді. Окремо він вказав на унікальний для регіону міст до замку: рух машин створює додаткове навантаження на цю конструкцію, яка, як і сам замок, є пам’яткою архітектури.
Що зафіксував дослідник
- Замок опинився фактично посеред лісу; від дерев вільна переважно під’їзна дорога.
- «Зараз хто захоче заїжджає на територію замку і потроху його розбирають», — зазначає Бендюк.
- У дворі лежать старовинні дерев’яні балки, які розпилюють і використовують як дрова для шашликів.
- Бетонна плита, що раніше перекривала заїзд, досі лежить поруч, але її не повернули на місце.
- Краєзнавець звернувся до Управління культури і туризму Рівненської ОДА з закликом хоча б відновити обмеження для в’їзду автомобілів.
Клевань уперше згадується в писемних джерелах 1458 року як володіння князя Михайла Чарторийського. Перші документальні згадки про місцеву фортецю датують 1475 роком. Замок споруджували на високому пагорбі над річкою Стублою. Наприкінці XV століття князь Федір Чарторийський укріпив його кам’яними мурами та глибоким ровом, який наповнювався водою з річки. Фортеця мала муровані п’ятикутні вежі; товщина стін у деяких місцях сягала близько 3,8 метра.
Будівництво та перебудови комплексу тривали до 1561 року. Згодом споруда втратила військове значення. У 1632 році замок передали єзуїтам, які заснували тут колегію. Після ліквідації ордену наприкінці XVIII століття будівля певний час стояла пусткою, а в 1817 році князь Костянтин Чарторийський перебудував її та відкрив польську гімназію. До наших днів дійшли частини мурів, вежі та інші елементи комплексу. Пам’ятка перебуває у стані руїн і потребує реставраційних та протиаварійних робіт.
Історики наголошують, що Клеванський замок є важливим об’єктом архітектурної спадщини регіону. Питання збереження стосується не лише вигляду території, а й недопущення подальшого руйнування автентичних конструкцій.
