Анна Карпенко виїхала з рідного Маріуполя, щоб вчитися в Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. Після інтернатури вона залишилася в Луцьку і працює психіатринею у Волинській обласній психіатричній лікарні.
У школі я навчалася у хіміко-біологічному класі, любила ці предмети, тож вибір професії був логічним. З усіх медичних спеціальностей в університеті найбільше подобалася психіатрія. Якби я не стала психіатром, я б не була лікарем. Була б, мабуть, дизайнеркою
Так розповідає лікарка. Досвід вона переймала у колег Ігоря Дмитровича Шкаровецького, Миколи Віталійовича Литвинчука та Віталія Павловича Вдовиченка. З переходом до самостійної роботи кардинальних змін майже не відчула.
Ще під час інтернатури Анна проводила повноцінні прийоми й консультації, розбирала різні клінічні випадки й призначала лікування. Тепер додалося лише більше відповідальності.
«Робота психіатра — динамічна. Постійно потрібно аналізувати ситуацію, приймати рішення, розвиватися професійно», — каже вона.
Молодь і нейровідмінність
Лікарці цікаво працювати з психотичними та невротичними розладами у молодих людей. Вона також поглиблює знання в діагностиці та роботі з нейровідмінними людьми, зокрема з тими, хто має РДУГ і РАС.
Анна Олексіївна зазначає, що сучасна молодь дедалі менше соромиться звертатися по допомогу. Їй імпонує, що люди з тривалою втомою, тривожністю, виснаженням чи порушеннями сну не намагаються впоратися самі, а йдуть до психологів і психіатрів.
Анна Карпенко пов’язала професійне життя з Луцьком після навчання у Львові. Серед медичних спеціальностей саме психіатрія стала для неї покликанням.
